A- A A+

Присвячується 100-річчю з дня народження Павла Федосійовича Козуля

Про улюбленого директора

Я переступила поріг моєї рідної школи в 1969 році, де мене привітно зустріли перші вчителі — Валентина Андріївна Самарська та Ніна Яківна Міщенко (нині покійна), а також директор навчального закладу, справедливий і спокійний, врівноважений і добрий — Павло Федосійович. З першого знайомства зі школою почалися навчальні будні – написання перших літер і цифр, читання букварика, вивчення віршів та пісень. Та найбільше з навчання в молодших класах мені запам’ятався живий куток, в якому проживали співучі пташки, білка в колесі, черепаха, в акваріумі рибки різних видів. Для нас це було щось нове, незнане і чарівне, тому кожної перерви ми бігали туди любуватися живими істотами, годувати їх.

А якими цікавими для нас, молодших школярів, були уроки на свіжому повітрі у «зеленому» класі — цей клас знаходився в мальовничому місці біля річки Кам’янка поряд зі шкільними дослідними ділянками, де проводилися уроки природознавства. А в середніх класах ми вже працювали на цих дослідних ділянках під керівництвом Павла Федосійовича. Там ми вирощували всі городні, баштанні та бобові культури. За кожним класом була закріплена свою ділянка. І як цікаво було нам спостерігати як із дрібненького зернятка виростає рослинка — спочатку квола, а потім, набираючи сили, вона цвіте, плодоносить. Вже із цих дослідних робіт прищеплював нам П. Ф. Козуль любов до праці.

Дуже запам’яталася мені наша шкільна ферма. Ми чергували біля кролів і навіть в літній канікулярний час. Та крім кролів на фермі були корови, свині, кози, різна свійська птиця. Учні навчального закладу завжди могли поласувати свіжим медом, адже під керівництвом Павла Федосійовича в школі була своя пасіка.

В старших класах Павло Федосійович викладав у нас біологію. Його уроки були різнопланові та цікаві. В кабінеті біології було багато експонатів, наочності, ми проводили змістовні лабораторні та дослідні роботи.

Також він започаткував проводити щопонеділкові загальношкільні лінійки, на яких сам директор вказував нерадивим учням на недоліки, на незадовільну поведінку, неякісне навчання. Дуже соромно було потрапити до списку таких учнів.

Дуже цікавою була позашкільна робота. В школі працювали гуртки — духовий, хоровий, танцювальний, різні спортивні секції. До кожного державного свята школа брала участь у районних заходах. Пам’ятаю до нас в школу приїздили переймати досвід керівництва навчальним закладом і особисто досвід Павла Федосійовича директори та вчителі шкіл області та України. Вони були присутні і на відкритих уроках, і позакласних заходах, так що ми завжди були готовими до цього.

     Ще однією подією в житті школи було відкриття шкільного тиру. На уроках військової підготовки ми вивчали будову бойового автомата, стріляли з гвинтівок. А після 9 класу ми всі працювали і відпочивали в таборі праці і відпочинку, який був організований при школі. До обіду учні працювали на шкільному полі, а після обіду проводились різні заходи: конкурси, вікторини, заняття гуртків. Учні середніх та старших класів любили чергувати у шкільній їдальні. У цей день черговий учень був звільнений від занять. Це найбільше подобалося нашим хлопцям.

     В навчальному закладі приділялася велика увага патріотичному, трудовому та естетичному вихованню учнів та розвитку особистості. Обов’язковим для всіх учнів було носіння шкільної форми — буденної і святкової. Певний дрескод був і у вчительського колективу. Саме Павло Федосійович зумів згуртувати сильний колектив однодумців. Він був взірцем для молодих педагогів. На першому плані для вчительського колективу були школа, робота, учні. Чоловіки та дружини вчителів з розумінням ставилися до того, що їхні половинки повністю віддаються праці педагога, вихователя. Павло Федосійович Козуль був ініціатором та організував шкільний музей історії, де зберігалися експонати, фотодокументальні та історичні пам’ятки. Він ходив по людях — жителях селища та збирав в музей експонати, старовинні зразки побуту, одягу. Вийшовши на заслужений відпочинок, П.Ф.Козуль організував і районний музей історії Новгородківського району. Вивчення історичних пам’яток в музеї школи, робота в пошуковому загоні, якісні, доступні і цікаві уроки історії, які проводила Катерина Федорівна Бойко й дали поштовх для моєї майбутньої професії — вчителя історії. А стати чесною, справедливою, зібраною і не боятися труднощів — допомогла улюблена Новгородківська середня школа №2 та в першу чергу її директор Павло Федосійович Козуль. За це я вдячна все своє життя.

(Спогади випускниці Новгородківської середньої школи №2 1979 року
Ніни Грязнової (Хильченко)

«Жити чесно, поважати людей, любити дітей і свою землю»

   Для КЗ «Новгородківський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» знаменною є дата 15 березня, адже це 100-річчя з дня народження засновника нашого навчального закладу, а також соратника і послідовника знаменитого педагога В. О. Сухомлинського, і просто людини з великим і щирим серцем Заслуженого вчителя України П. Ф. Козуля. Учні нашого навчального закладу Кабаченко Юлія та Потапчук Катерина, що входять до складу шкільного парламенту, взяли інтерв’ю в Івана Харитоновича Шкварко, який поділився своїми спогадами, що назавжди закарбувалися в його пам’яті за часів директорства П. Ф. Козуля.

Іван Харитонович народився 11 травня 1947 року. Закінчив Бобринецький технікум сільського господарства, за фахом агроном. Все життя прожив у Новгородці, працював завідуючим газовим господарством в райвиконкомі, комбікормову заводі. З його спогадів дівчата записали такі свідчення.

Одного серпневого дня 1953 року Павло Федосійович завітав у гості до сім’ї Шкварко Харитона Юхимовича та Ульяни Венедиктівни і запропонував їм віддати до школи 6-річного Іванка. Так почалося навчання не тільки розуму, а й життя під керівництвом талановитого учителя Павла ФедосійовичаКозуля.               

Школяр Ваня, а потім і дорослий Іван Харитонович, все життя поважав і любив свого наставника. Згадує, як у школі їх привчали любити працю, обробляти грядки, допомагати товаришам.

При школі була кролеферма на якій з великим задоволенням працював Іван Харитонович. У свої 9 років взяв участь в обласному конкурсі серед юних кролеводів і був нагороджений медаллю Всесоюзної виставки (ВДНГ) та путівкою на Всесоюзний зліт юних натуралістів у м. Одеса. Цю подію він згадує до цих пір із великими задоволенням, тому що вперше побував на зустрічі з індійською делегацією, познайомився з учнями м. Краснодону, з якими потім листувався впродовж довгих років життя. А головне 9-річному хлопчику запам’ятались військові кораблі, які він вперше побачив на Чорному морі.

Через деякий час доля знову звела його із кораблями. Іван Харитонович перебував на строковій військовій службі на протичовновому кораблі «Кронштад» Балтійського флоту. Та увесь цей час продовжував листуватись з Павлом Федосійовичем. Відслуживши 4 роки повернувся до селища Новгородка. Продовжував спілкуватись із сім`єю Павла Федосійовича, а після його смерті допомагав дружині Олександрі Григорівні.

Про навчання в школі та про таку особистість, як Павло Федосійович, Іван Харитонович часто розповідав своїм донькам Лілії та Тетяні, онукам Ілоні та Тимуру. Говорить, що вдячний своєму вчителю за навчання і ніколи не забуде його слова: «Жити чесно, поважати людей, любити дітей і свою землю».

Школа — казка тепла й доброти

Вперше з Павлом Федосійовичем я зустрілася в далекому 1972 році. Раптом зателефонували в гуртожиток з деканату і попросили мене терміново з’явитися туди. Коли я прийшла до деканату, там мене чекав смаглявий невисокого росту чоловік. Високе чоло і розумні темні очі. Це був директор Новгородківської середньої школи №2 П. Ф. Козуль. Йому потрібні були 2 спеціалісти російської мови та літератури. І він запропонував мені і моїй подрузі роботу в школі, яку він очолював, і запросив нас на екскурсію в цю школу.

У домовлений день ми приїхали, щоб познайомитися зі школою. Біля автостанції нас чекала вантажна машина, і ми поїхали до школи. Це було весною. І нас вразила природа Новгородківщини: смарагдові поля озимої пшениці, а на цьому смарагдовому тлі в білопінні шати одягнений сад. Краса, яку важко описати словами.

Ще більше нас вразила школа. В ній було по-домашньому затишно і гарно. По коридору застелені на підлозі доріжки, вразили квіти: величезні гібіскуси, які прекрасно себе тут почували, які рясно цвіли. По коридору стояли величезні акваріуми з рибками і чудовий живий куточок, звідти лився спів канарейок. Тут також добре себе почували папуги, рибки в акваріумах, хом’ячки, морські свинки. Але найбільше нас вразили навчальні кабінети. Вони були оснащені технічними засобами навчання, наочними посібниками, дидактичними матеріалами — всім тим, що необхідно для проведення хороших змістовних уроків. Нам показали навчально-дослідні ділянки, де учні під керівництвом вчителів проводили різноманітні досліди, та шкільну ферму, де утримувалися корови, свині, кури, гуси, нутрії. Відвідали ми і шкільну пасіку, де було 50 бджолородин. Продукція від підсобного господарства йшла частково в шкільну їдальню для харчування учнів. Нас переповнювали почуття від всього побаченого. І, звичайно, все сподобалося. Ми побували ніби в казці. Це була надзвичайна школа. Вона була експериментальним педагогічним майданчиком Міністерства освіти по впровадженню кабінетної системи та трудового навчання і визнана зразково-показовою. Ось чому делегації вчителів різних рівнів були частими гостями. Приїздили з Кіровоградщини, різних куточків країни та із-за кордону.

Очолював школу соратник та продовжувач ідей В.О.Сухомлинського та І. Г. Ткаченка Павло Федосійович Козуль — педагог-новатор, який творчо ставився до вирішення питань освіти, педагог від Бога. Лише безмежна любов до своєї справи та дітей допомогла йому з початкової школи побудувати середню школу, яка стала справжньою педагогічною Меккою в степах Новгородківщини.

Ця школа була знана у Москві, так як дитячі технічні моделі демонструвалися на ВДНГ у Москві. Павло Федосійович, коли їхав до Москви, дуже хвилювався. Я про це знаю, бо готувала йому виступ російською мовою. В той рік (1973) дитячі технічні моделі отримали високу нагороду — срібну медаль ВДНГ. А гурток технічного моделювання вів вчитель фізики Кожевніков Валерій Олександрович.
Я вдячна долі за те, що працювала поруч з творцями-педагогами, відданими своїй справі, готовими прийти на допомогу і підтримати. Всі вони вболівали за кінцевий результат своєї праці. Коли перед черговою перевіркою сказали, що перевіряючі можуть піти на уроки російської мови та літератури, до мене прийшли з порадами вчителі початкових класів, математики, географії. Вони радили мені, як краще провести уроки. Таке вболівання за колегу я бачила вперше і востаннє, і лише в цій школі.

А коли захворіла і довгих три роки була прикута до ліжка, вони спочатку провідували мене в лікарні Новгородки, а потім неодноразово приїздили в лікарню Кривого Рогу. Істинно: друзі пізнаються в біді. Я вдячна долі, що подарувала мені можливість працювати поруч із Вчителями з великої літери під керівництвом мудрого, досвідченого, вимогливого наставника, директора школи, Заслуженого вчителя Павла Федосійовича Козуля. А Новгородківська середня школа №2 назавжди залишилася для мене казкою тепла і доброти.

Любов Пасічна