A- A A+

Тетяна Іванівна Марущак

Тетяна Іванівна Марущак, 3 березня 1936 року народження. Орденоносці, Герої Праці радянської доби… Як несхожі вони на сучасних номінантів та лауреатів усіляких конкурсів на зразок «Людина року». То була генерація людей особливої закваски. Праця була їх сутністю, їх існуванням, змістом їх життя.

Коли К. П. Дмитровську, нарешті, умовили йти на пенсію (у 66 років), жінка була у розпачі — як там без неї працюватиме ферма. Добросовісність, відповідальність, відданість своїй роботі успадковувалися в таких сім'ях із покоління в покоління. Хтось влучно назвав їх трудовими династіями. Тож нічого дивного, що дочка відомої в районі завфермою після 8 класу пішла працювати в колгосп і все своє життя присвятила сільськогосподарській роботі, хочі почесній, але важкій. Це згодом ім'я Тетяни Іванівни Марущак роками не полишатиме Дошку пошани та список десяти кращих доярок району.

Рекордні надої молока на корову, досягнуті нею, стануть своєрідною планкою професійної майстерності та самовіддачі для подальших поколінь доярок. Якось ділячись секретами свого успіху, Тетяна Іванівна перерахувала, що для цього потрібно: регулярні прогулянки корів, індивідуальний підбір раціону харчування, напування вітамінними сумішами перед кормлінням, а ще масаж вим’я і трьохразове доїння. Звучить якось буденно, а насправді це означало наносити великою корзиною кормів на своїх 30 корів, а потім ще від рами наносити води для пійла. І так три рази на день, бо про механізацію говорилося багато, але діяла вона не завжди. З п’ятої ранку й до дев'ятої вечора з деякими інтервалами проходило життя доярки на фермі. А в перервах встигала вдома по господарству поратись. Сніданок для родини готувала вночі. Сім'я Марущаків була, як то кажуть, «нормальною колгоспною сім'єю». Чоловік Андрій Васильович теж працював на фермі №1 колгоспу імені Леніна, електриком. Подружжя роботу не ділило: розуміли один одного, коли потрібно — підміняли по господарству, якого завжди було багато у їх дворі. До школи дочок виряджав батько, бо Тетяна Іванівна вже була на роботі.

У 1965 році завдяки цілеспрямованій і важкій праці група корів Т. І. Марущак давала по 13—20 л молока за добу, а одна «підопічна» — 28 л. Аж тут у 1967 році має народитися в сім'ї Марущаків третя дитина, доведеться йти у декретну відпустку— і значить комусь передавати свою групу. Нікому не довірила своїх корів Тетяна Іванівна, нікому …окрім свого чоловіка. Став на 4-5 місяців доярем і утримував надої на високому рівні до виходу дружини на роботу.

Трудові досягнення Т. І. Марущак на фоні інших доярок району вражали. І керівництво справедливо вирішило, що звання Героя Соціалістичної праці поправу буде достойною нагородою за десятиліття самовідданої роботи. Та сталося так, що за кілька років перед тим це високе звання отримала мати Тетяни Іванівни Катерина Петрівна Дмитровська. У верхах розгубилися – не може ж бути в одній родині два героя. І тому вирішили обмежитися присвоєнням доярці-трудівниці ордена Леніна. Ще один такий же орден отримала Тетяна Іванівна напочатку 1970-х років. Та не за звання і нагороди тоді працювали люди. Про роботу вони переживали та думали, як майбутнє дітей влаштувати. Від втоми, від непосильних фізичних навантажень із Тетяною Іванівною сталося лихо — раптово віднялися ноги.

      Близько року пролежала жінка нерухомо, стала інвалідом у неповні 40 років. Увесь цей час був поруч Андрій Васильович. Доглядав дружину і трьох дочок, варив їсти, прав, порався по господарству. Після одужання Тетяна Іванівна працювала зоотехніком. Хоч мала групу інвалідності, та на пенсію йти не хотіла. Лише в 1990 році у силу життєвих обставин, щоб допомогти найменшій дочці, пішла жінка на заслужений відпочинок, та й то зі сльозами на очах. Подружжя Марущаків зростило і дало освіту трьом донькам: Надії, Любові та Василині. Виховували дітей по-простому: особистим прикладом та мудрим словом. Влітку дівчата завжди працювали в колгоспі, заробляли кишенькові гроші. А батьки тримали домашнє господарство — заощаджували дітям на майбутнє. Коли прийшла пора, змогли матеріально підтримати. Такий ось портрет орденоносця, передовика праці радянської доби. Портрет людей, на яких трималося виробництво, які, забуваючи про себе, відбудовували, перевиконували, жили роботою і заради роботи.