A- A A+

РОЗДІЛЬНИЙ ЗБІР СМІТТЯ: НАВІЩО ЦЕ ПОТРІБНО?

     Буваючи за кордоном, ми часто бачимо кольорові контейнери, в які свідомі мешканці інших країн викидають сміття, але не все гамузом, а окремо макулатуру, окремо скляні пляшки (інколи навіть сортуючи їх за кольором), окремо пластикове упакування.

     Зазвичай, побачивши таке, наші люди кажуть - ми так ніколи не зможемо, ми не такі, не так виховані тощо. Але це хибні думки. Роз­дільний збір сміття з’явився не так давно, якихось 20-30 років тому, був новинкою за кордоном, та й зараз далеко не всі країни навіть в Європі успішно його опанували. Відтак, ми також цілком здатні не відставати від сусідів і привчити себе до цивілізованого поводження з відходами.

       Суть процесу роздільного збору сміття полягає в тому, аби цінні речовини, які можуть бути перероблені, не ставали сміттям і не потрапляли на звалища. Адже в кожному мішку із непотребом, який ми не­семо до контейнера, а звіди його повезуть на звалище за містом, є чима­ло речей, які б ще могли послугувати людям. Так, скляну пляшку можна переплавити, і додати до гарячої маси, з якої роблять інше скло, після чого вона знов стане пляшкою. Алюмінієва банка легко переплавляється і може стати такою самою банкою, а може в якості злитку алюмінію по­трапити на великий завод, де з нього відливають навіть літаки. Зі старих газет, журналів, зошитів чи книжок, себто, макулатури, отримують но­вий картон та папір. Навіть такі, здавалося б, ні на що не придатні від­ходи, як опале листя, гілля та навіть харчові рештки, можна перетворити на хороше добриво - компост.

     Візьмемо найпроблемнішу складову сучасного сміття - так зва­ні пластикові пляшки, офіційна назва - ПЕТ-пляшки (ПЕТ - скороченаназва полімеру «поліетилентерафталат»). Напої в пластиковій тарі нині купуються в дуже великих кількостях, особливо влітку. На одну родину щороку припадає від кількох десятків до кількох сотень пляшок, що спо­рожніли після випитої мінеральної води, газованих напоїв та пива. Їх за­гальна вага зовсім невелика, але обсяг вражаючий - уявіть собі зібрані разом сотню або дві пляшок. А тоді можна прикинути, скільки щороку вивозиться цих пляшок з цілого міста або району. І це ще добре, якщо вивозиться, а не потрапляє в оточуюче середовище.

     На звалищі пляшки можуть загорітися, і тоді ми усі дихатимемо токсичним димом. Утворивши товстий та легкий шар, ПЕТ-пляшки не даватимуть змоги іншому, органічному, сміттю розкладатись. Відтак, об­сяг звалища стрімко зростатиме.

       Однак, потрапивши до контейнеру для селективного (вибіркового) збору, ПЕТ-пляшка потрапить на переробку і повернеться в обіг. Сьогодні існує чимало різних технологій переробки пляшок. Зокрема, з них не виго­товлятимуть нові пляшки (це заборонено через санітарні вимоги до харчової тари), але з подрібненого та переплавленого пластику отримують великий асортимент інших потрібних речей - від квіткових горщиків до придорож­ніх огорож

       У такий спосіб економиться цінна та вичерпна сировина - нафта, адже саме з неї отримують пластмаси, зменшується навантаження на довкіл­ля, а на місцевих звалищах стає значно менше проблемного сміття.

       Буде дуже корисно, якщо перед вкиданням до контейнеру з пляш­ки зняти кришку (вона з іншого матеріалу і переробляється окремо), та спресувати її - руками, ногою або спеціальним пристроєм, якими облад­нані майданчики для збору відходів. Спресованих пляшок в контейнері поміститься значно більше, а сміттєвозам не доведеться «возити повітря» в цілих пляшках. Важливе зауваження: до переробки не придатні пляш­ки, в яких містилися жири (насамперед, олія). Такі пляшки можуть за­горітися при переробці та зіпсувати обладнання. Відтак, забруднені жи­рами ПЕТ-пляшки краще спресувати та викидати до загального сміття.

       Дуже важливим, особливо з огляду на проблеми збереження до­вкілля, є окремий збір для подальшої переробки макулатури - продукції паперової промисловості в її широкому асортименті. Це прочитані газети та журнали, рекламні проспекти та каталоги, часом і книжки (якщо вони не мають художньої чи іншої цінності), а також різноманітна картонна упаковка. Відомо, що папір та картон отримують з целюлози шляхом пе­реробки деревини. Хоча існують й альтернативні види виробництва па-перу, але з ряду причин головним залишається саме «деревинний». Себто, задля газет, рекламних брошурок чи коробок по всьому світу валиться ліс, потім з нього, із використанням величезних кількостей води та енер­гії, виготовляють папір та картон, який іде на задоволення різноманітних наших потреб. Звісно, було б дуже доцільно, аби в світі припинили виго­товляти гори непотрібного по суті рекламного сміття, бюрократія обмеж­ила б свої потреби в паперовій документації і так далі. А з боку спожива­чів паперової продукції свідомим кроком буде економія паперу та здача його на переробку. На жаль, сьогодні макулатура в приймальних пунктах коштує так дешево, що навряд чи хтось із нас може заробити на тих кіль­кох її кілограмах, які щороку утворюються в наших оселях. Однак, кожен може зробити свій внесок в покращення стану довкілля та зменшення власного «екологічного сліду», якщо навчиться збирати власну макула­туру та відправляти її до спеціального контейнеру. Кілька кілограмів ма­кулатури від однієї родини - це небагато. Але від тисяч родин це будуть тонни, а одна тонна переробленої макулатури - це близько 15 дерев, які не будуть вирубані для потреб паперової промисловості, 10 тонн макула­тури - це цілий гектар збереженого лісу.

       Слід також зважити і на таку обставину - упаковки від соків, моло­ка та вина, які серед людей звуться «картонними», насправді є комбінова­ною тарою з шарів картону, поліетилену та фольги, і не можуть переро­блятися як макулатура. Відтак, їх не потрібно кидати до контейнерів для збору паперу та картону.

       У контейнер, призначений для склобою, має потрапляти різно­манітна скляна тара - тобто пляшки та банки. Віконне скло має дещо іншу структуру, і його кидати не слід, і тим більше не можна кидати в ємність електричні лампи. Саме по собі скло у вигляді цілих чи навіть битих пляшок та банок загрози довкіллю на звалищах не створює. Воно не виділяє в грунт отруйних речовин і не горить, бо є інертним за своєю природою. З іншого боку, воно має один з найбільших термінів розкла­дання - сотні років, а то й більше. Відповідно, звезена за звалище, ви­користана скляна тара пролежить там століття. А могла б знову і знову слугувати людям і економити ресурси - якби її зібрали окремо та від­правили на переплавку. Розплавлену скляну масу додають до основної сировини, коли виготовляють нові пляшки. Помелений скляний лом та­кож використовують в інших процесах, навіть додають до дорожнього полотна. Кожна тонна зібраної окремо склотари економить тонну сиро­вини, відтак, є вкрай корисним не змішувати її зі сміттям, а відправляти до окремого контейнеру.

   Отже: із 1 січня 2018 року в Україні запрацювали зміни до Закону "Про відходи”, які передбачають сортування сміття та заборону на поховання неперероблених побутових відходів.  

Відповідальний на напрямок екології

Новгородківської РДА                                                        В. Лазоренко