A- A A+

Пам'яті Кучера Валерія Анатолійовича

   12 березня 2015 року в селі Верблюжка Новгородківського району о 12 годині відбулася траурна церемонія прощання з військовим Збройних Сил України, нашим земляком, воїном-захисником Кучером Валерієм Анатолійовичем за участю голови районної державної адміністрації Кочерги А.Л., голови районної ради  Горбенка О.В., сільського голови Кулик Л.Ф., представників установ та жителів села.

   Він народився в селі Верблюжка 01 листопада 1987 року. В сім’ї Валерій був середнім сином. Разом із своїми братами Артемом та Віталієм зростав у добрі та любові. Батьки - Наталія Миколаївна та Леонід Панасович вкладали свою душу у виховання синів, піклувалися про них, щоб вони зростали у достатку.

   У 1994 році маленький хлопчик Валерій з великими очима і з незгасним прагненням до знань вперше переступив поріг Верблюзької ЗОШ. В класі був яскравим прикладом відваги і мужності, взірцем для багатьох однокласників. Ще з дитинства збагнув, що найкращий скарб, яким володіє людина - це її розум, тому мав цілеспрямований характер.

   Цей непосидючий хлопчик ніколи не зупинявся на досягнутому і впевнено рухався вперед. Він інший в усьому. Умів розділити щастя і горе, надзвичайно  тонко відчував красу природи, вірив у різноманітні дива, а ще  любив мріяти.

   По закінченню школи у 2004 році вступив у Новгородківське  ПТУ № 36, де здобув професію тракторист-водій.

   У 2008 році одружився, має дружину Анжелу та двох доньок Анастасію і Катерину. Працював в місті Долинська на залізниці, але так трапляється в житті, що на долю чоловіка завжди припадає нелегка праця - захищати свій дім, родину, Батьківщину.

   01 серпня 2014 року був призваний Новгородківсько-Долинським військоматом захищати східні кордони нашої держави. Валерій пішов не вагаючись, бо  завжди був відповідальним за все, що відбувається довкола. Служив у 55 окремому автомобільному батальйоні.

   Та з 16 на 17 лютого 2015 року його життя обірвалося. Під час кривавих боїв під Дебальцевим  він героїчно загинув, але душа воскресла в тій зорі, що буде вічно світити над нами.

   Низько схиляємо голови перед героями, одним з яких для нас назавжди залишиться  Валерій.