A- A A+

До 25-річчя виводу радянських військ з Афганістану

Війна в Афганістані — це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати... Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це — застереження на майбутнє.

Афганська війна — брудна, неоголошена... та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у неї свій рахунок, своя безжальна арифметика. Точне число загиблих у війні афганців невідоме.

Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Не забувати і п’ятьох наших земляків, які загинули у тій жорстокій війні: Сергія Лашкула, Олександра Бельдемана, Василя Прадуна, Сергія Кіяшка та Олександра Гончара. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію. Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди...


Дорогами Афганістану

(Спогади воїнів-афганців)

 

ВОВЧИК Василь Миколайович

Присягу приймав у П’янджському прикордонному загоні. Потім відправили в Афганістан, провінція Північний Кундуз. Був прикордонником. Завдання перед нами ставились різноманітні: супроводжували колони, блокували кишлаки, виїжджали на воєнні операції. Спали в БТРах по черзі. Один ніс службу, другий рив окоп, інший спав. Вільного часу було дуже мало, телевізорів не було. Ми весь час їздили на завдання. А жили в окопах і БТРах. Відношення до війни в ДРА, звичайно, негативне, тому що це була жорстока війна. Нагороджений ювілейними нагородами «Подяка від афганського народу» та «70 лет Вооруженным силам СССР».

ГАЛЯ Михайло Васильович

В листопаді 1987 року відправили в Афганістан в провінцію Логар. Служив заступником командира групи військ спецназу, був вогнеметником-гранатометником. Наш батальйон займався перехватом душманських караванів, які переправляли з Пакистану в Афганістан зброю та наркотики. Брали участь в знищенні банд, які знаходились в полі дії батальйону. Бої були тяжкими, нерівними, гинули молоді хлопці — мої ровесники. На одному з бойових виходів ми вирахували місце знаходження «духівської» реактивної установки. За наказом командира групи був посланий з кількома хлопцями для її знищення. При виконанні завдання отримав поранення і за виконане завдання був нагороджений орденом Червоної Зірки. Ще маю медалі «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», «10 років Саурської революції», грамоту Президії Верховної Ради СРСР.

КОВАЛЬОВ Володимир Володимирович

Добровольцем пішов в Афганістан. Служив у розвідці, був механіком і водієм БМП. Отримав поранення. Прослужив 1 рік і 7 місяців. Нагороджений медаллю «За відвагу».

МІШУРОВСЬКИЙ Володимир Миколайович

Проходив службу в ДРА, був заступником командира взводу. Основна стоянка була на околиці Кабулу. Неодноразово доводилося супроводжувати колони з продуктами, медикаментами, боєприпасами через перевал Саланг, з Кабула чи з Баграма до Термеза. Було по-різному: якщо в один кінець доводили колону без втрат, то в інший обов’язково станеться якесь лихо — або обстріляють колону або підірвуть вантажівки. Дуже часто душмани починали з бензозаправників, і тоді біда приходила в батальйон, а потім і в сім’ї загиблих побратимів. Тоді всі: батьки, братии і сестри, рідні яких проходили службу на території Афганістану, з постійною тривогою чекали вісточку від кожного з нас.

ЛЕГКОБИТ Сергій Борисович

Проходив службу в Червонопрапорному Середньоазіатському воєнному окрузі, сержант, командир відділення. Застава знаходилась біля мосту Харетон, по якому вводили і виводили наші війська. Річка Амудар’я розділяла з Афганістаном. Зі мною разом служили багато українців та мої односельці Петро Солопун, Юрій Лісовий, Федір Кива, Микола Прохор. З тієї війни багато хлопців не повернулись додому до своїх рідних, вони віддали свої життя, виконуючи інтенаціональний обов’язок в Афганістані.

ФІЩУН Леонід Миколайович

Проходив військову службу в місті Джелалабад, провінція Наргархар. Під час військової служби проводили ліквідацію душманських банд поблизу міст Кабул, Кандагар. При обороні гарнізону, який був обстріляний душманами, отримав поранення, врятувало те, що куля застрягла в бронежилеті. Потім був контужений.

ЖУК Сергій Володимирович

У 1986 році був призваний в армію. Служив у повітряно-десантних військах, у батальйоні зв’язку — технік роти. З 5 травня 1987 року по 15 лютого 1989 року проходив службу в Кабулі. Брав участь у виводі військ з Афганістану. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За звитягу» та ін., грамотами.

СКОЧКО Сергій Олександрович

Восени 1979 року був призваний до лав Радянської Армії в м. Бахардеш (Туркменістан) в навчальну частину. Потім був Афганістан, місто Набіт-Дах. Потім була перша бойова операція, яку запам’ятав на все життя. Нас, групу бійців, гелікоптерами переправили до місця проведення операції, давши бойове завдання — викурити бандитів з кишлака. Ми, вийшовши, групами почали оточувати кишлак, але бандити відчули, що ми нападаємо, почали вести шалений обстріл. Наше завдання було: відтіснити бандитів в ущелину, яку перед цим наші мінери замінували. Бій тривав до ночі (так було заплановано), щоб тільки вночі душмани, відійшовши в ущелину, змогли потрапити на міни. Бойова операція пройшла успішно.

ОЛІЙНИК Іван Олексійович

Після проходження «учебки» в Білорусії служив в Афганістані, в інженерних військах. Перед нами командування ставило найрізноманітніші завдання: караульна служба, охорона військових об’єктів, патрулювання. Підрозділ стояв в Кабулі, поруч з штабом армії. Хвилюючою подією було повернення додому. Після служби залишилося багато вірних справжніх друзів. Підтримуємо зв’язки і зараз.

ЧИЖ Анатолій Петрович

Для проходження служби прибув в Адраскан (провінція Герат), в інженерно-технічні війська. Служив в інженерно-саперному батальйоні. Виконували різні завдання: розмінування і мінування території, спеціальні мінування, риття окопів для техніки та її маскування, окопування та маскування штабу, забезпечення дорожнього пересування і охорона командного пункту. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «Подяка від афганського народу» та ін.

Ми живемо поряд із тими, хто пройшов Афган і вижив, живемо замість тих, хто залишився там, кого привезли у «чорному тюльпані», ми зобов’язані пам’ятати їх, щоб «нові афганістани» не виникли на нашій землі, аби вони не повторилися для людей ніколи.